Дитяча гра є, як показує досвід педагогів і теоретиків,
одним з ефективних прийомів навчання, використання якого робить всі предмети улюбленими. Вибір
потрібної гри - одне з найважливіших завдань вчителя. Цей вибір повинен проводитися
з урахуванням цілеспрямованості гри, можливості поступового її ускладнення.
Ю.З. Гільбух описує уроки-ігри, характеризуючи їх такими
позитивними ознаками, як яскраво виражена мотивація діяльності, добровільність
участі й підпорядкування правилам, невизначеність результату, що інтригує, та
більш висока в порівнянні зі звичайними уроками навчальна, розвиваюча й виховна
результативність. Автор розділяє їх на учбово-рольові й змагальні. Для перших
характерно максимальне включення уяви. Вони розділяються на кілька видів:
- з прийняттям
учнями певних рольових функцій - масок;
- з використанням
казкового сюжету;
- з фантазуванням;
- ділові ігри,
засновані на програванні не художніх, а професійних ролей,
в яких моделюються умови професійної діяльності.
Сучасний урок немислимий без інтенсивності і потребує від
учнів концентрації уваги, напруження сил. Застосування ігор дає змогу зберегти
ентузіазм і високу працездатність до останніх хвилин уроку. Тому особливо
обґрунтованого підходу на уроці в початковій школі потребує пізнавальна гра,
яка має велике значення для розвитку активності школярів.
Для молодшого шкільного віку один із головних мотивів
навчання - це прагнення до активної участі (колективної чи індивідуальної) у
певній корисній діяльності класу, завдяки якій дитина утверджує себе на
соціальному щаблі свого маленького колективу. Гру на уроці можна і треба
застосовувати як під час вивчення нової теми, так і під час закріплення й
перевірки знань молодших школярів. Найсильнішим мотивуючим чинником є прийоми
навчання, що задовольняють потребу школярів у новизні матеріалу, що вивчається,
і різноманітності виконуваних вправ. Використовування різноманітних прийомів
навчання сприяє закріпленню мовних явищ у пам'яті, створенню більш стійких
зорових і слухових образів, підтримці інтересу й активності дітей.
Сучасний учитель мусить уникати переважаючого вербального
типу навчання, найбільш орієнтуючись на активні та інтерактивні методи,
технології навчання, що базуються на компетентнісному підході.
У своїй роботі я намагаюся показати реалізацію
компетентнісного підходу в навчальній і в ігровій діяльності молодших школярів.
Молодший шкільний вік — достатньо значний відрізок життя
дитини, коли вона відкриває для себе світ людських взаємовідносин, різних видів
діяльності і суспільних функцій дорослих. Школяр має велике бажання ввійти в це
доросле життя, брати у ньому активну участь, що, безперечно, є для нього поки
що недоступним, до того ж не менш сильно він тяжіє до самостійності. З цього
протиріччя й народжується дитяча гра — самостійна діяльність дітей, які
моделюють життя дорослих.
Основна ідея педагогічної проблеми, над якою яг працюю
вже багато років, полягає у використанні в навчально-виховному процесі
активних, інтерактивних, зокрема й ігрових методів як методів формування різних
компетентностей молодших школярів.
Гра створює позитивний емоційний фон, на якому всі
психічні процеси відбуваються найактивніше. На моє переконання, доцільне
використання на уроці, крім загальноприйнятих дидактичних прийомів і методів,
прийомів ігрової діяльності у певній послідовності і взаємозв'язку буде сприяти
розв'язанню цього питання.
Найбільшу увагу приділяю аналізу гри, її значенню в
формуванні тих чи інших компетентностей у дітей молодшого шкільного віку,
розробляю конспекти уроків різного типу з різних навчальних дисциплін із
використанням компетентнісного підходу до організації і проведення уроку
загалом, які складені нетрадиційно. Методику ігрової діяльності учнів разом із
навчальною на основі компетентнісного підходу використовую і при розробці
сценаріїв для проведення позакласних заходів.
Знаючи, що гра — провідний вид діяльності для учнів
початкових класів, постійно цим користуюся. Саме використанню цікавих вправ,
ігрових ситуацій на уроках приділяю
багато уваги у своїй роботі. Вважаю, що вони сприяють підвищенню рівня
навчальних досягнень учнів, формуванню досить широкого кола компетентностей. Із
цією метою вивчаю досвід своїх колег, відвідую уроки-семінари, підвищую свій
професійний рівень, впроваджую новітні технології, звертаюся до надбань
визначних педагогів.
У процесі модернізації початкової освіти, запровадження в
ній компетентнісного підходу відбувається методологічна перебудова навчального
процесу на принципах гуманізації і демократизації, спрямування його на
особистісний розвиток молодших школярів, формування в них основних
компетентностей.
Компетентнісний підхід в освіті розуміють як
спрямованість навчального процесу на формування і розвиток основних
компетентностей особистості. Це вимагає відходу від інформаційної спрямованості
навчання і перенесення акценту із засвоєння нормативно визначених знань, умінь
і навичок на формування і розвиток у школярів здатності самостійно практично
діяти, застосовувати індивідуальний досвід та досягнення у нестандартних,
творчих, життєвих ситуаціях.
В учбовому процесі, що має на меті розвиток здібностей до
спілкування, необхідно навчати школярів умінню не просто говорити, читати й
писати, а навчання цих видів мовної діяльності повинне здійснюватися у
взаємозв'язку.. Існує багато прийомів і методів підвищення творчої активності
учнів. Емоційні й ігрові прийоми є необхідними елементами у вирішенні
пізнавальних, виховних завдань у навчанні предметів у школі. Багато сучасних
підручників як вітчизняних, так і зарубіжних, широко використовують ігрову
методику у навчанні дітей. Гра - гарний стимул у досягненні успіху там, де
інколи виявляються неефективними багаточисельні традиційні вправи. Урок може
стати незабутньою подорожжю у світ знань, дати можливість не лише сильним, але
й слабким учням проявити свій творчий потенціал.
Один з перших прихильників активного навчання був відомий
чеський вчений Я.А. Коменський. Його «Велика дидактика» містить вказівки на необхідність «запалювати в дитині палке
бажання знань і ретельність навчання», вона спрямована проти
словесно-догматичного навчання, що вчить дітей «мислити чужим розумом».
Розробкою методів активного навчання, займалися й
радянські педагоги 20-х років: В.ЗЛоловцев, С.Т.Шацький, Г.Т.Ягодовський і
інші. Досліджуючи роботи радянських педагогів 20-х років, М.И.Махмутов дійшов
висновку, що в той час була зроблена лише невдала спроба створити дидактичну
систему проблемного навчання, і відповідні погляди не мали необхідної
гносеологічної, соціологічної, психологічної й практичної бази.
Учбово-пізнавальна діяльність учнів
у школі - необхідний етап підготовки молодого покоління
до життя. Це діяльність особливого складу, хоча структурно й виражає єдність із
будь-якою іншою діяльністю.
Учбово-пізнавальна діяльність - це
спрямованість навчальної діяльності на пізнавальний інтерес. Неможливо
переоцінити значення пізнавальної діяльності для загального розвитку молодшого
школяра й формування його особистості. Під впливом пізнавальної діяльності
розвиваються всі процеси свідомості. Пізнання вимагає активної роботи думки, і
не тільки розумових процесів, але й сукупності всіх процесів свідомої
діяльності.
Сутність активної учбово-пізнавальної діяльності
визначається такими компонентами:
інтерес до навчання;
ініціативність; пізнавальна діяльність.
Для молодшого шкільного віку характерні яскравість і
безпосередність сприйняття, легкість входження в образи. Діти вільно
залучаються до будь-якої діяльності, особливо ігрової, самостійно
організовуються в групову гру, продовжують ігри із предметами, іграшками;
з'являються не імітаційні ігри.
В ігровій моделі навчального процесу створення проблемної
ситуації відбувається через введення ігрової ситуації: проблемна ситуація
проживається учасниками в її ігровому втіленні, основу діяльності становить
ігрове моделювання, частину діяльності учнів відбувається в умовно-ігровому плані.
Цілі використання ігор на уроках :
- формування певних
навичок;
- розвиток певних
мовних умінь;
- навчання вмінню
спілкуватися;
- розвиток
необхідних здатностей і психічних функцій;
- пізнання ;
- запам'ятовування
матеріалу.
Але специфіка гри, як точно відмітив М.Н. Скаткін,
полягає в тому, що «навчальні завдання виступають перед дитиною не в явному
виді, а маскуються. Граючи, дитина
не ставить навчального завдання, але в результаті гри вона вчиться».
Я намагаюсь організовувати дидактичну гру на уроці з
дотриманням таких основних структурних компонентів; ігрове завдання (дидактична
задача), правила гри, ігрові дії, результат.
Під час проведення ігор слід зберігати всі структурні
елементи, оскільки саме з їх допомогою досягаються конкретизовані навчальні
цілі, виражені в діях дитини, для досягнення тих чи інших компетентностей.
Таким чином, кожна гра — складне, багатогранне явище в
педагогічній науці і практиці. Ігрова діяльність на уроці — це гра лише для
дітей, а для вчителя — це спосіб навчання. Мета залучення дітей до різних видів
навчальної діяльності з використанням ігрових ситуацій дає змогу сповна
забезпечити реалізацію конкретизованих навчальних цілей, сформульованих через
компетентності дитини.
Мої вихованці активні у класному, позакласному й
позашкільному житті. Вони вміють висловлювати й по-своєму відстоювати власну
позицію. Це переважно доброзичливі, толерантні, товариські, щирі,
відверті, , любимчики в сім'ях і
люблячі діти, які беруть посильну участь у конкурсах, олімпіадах та інших масових
дитячих заходах.
